Повернутись до
бази данних
Повернутись
на Головну
ПРО ЗБАРАЖ | JEWISH STONES UA
Короткий опис єврейської громади та «нового» єврейського кладовища у Збаражі, Тернопільська область, Україна, а також інформація про проект з документування єврейських надгробків, у рамках якого була створена ця база даних. Відповідні джерела інформації знаходяться в кінці цієї сторінки.
Про єврейську громаду Збаража

Панорамна фотографія Збаража, зроблена Фрідріхом Альбіном у 1890-х роках, на якій видно визначні будівлі релігійної громади, зокрема велику «Велику» синагогу (обведену колом) на задньому плані. Джерело: Polona.

Короткі відомості про єврейську громаду Збаража можна знайти у «Збаразькій книзі пам'яті» («Сефер Збараж») 1983 року, а також у текстах та інтернет-публікаціях українських істориків Олега Мандрика, Тетяни Федорів та інших, які працювали на основі скупих і суперечливих доступних джерел. Поселення Збараж (польською Zbaraż) вперше згадується у 1214 році; на руїнах старої фортеці у Старому Збаражі встановлений пам’ятний знак. Правдоподібно, що євреї замешкали ще у літописному місті, однак джерел на підтвердження цього факту бракує. Коли відбулося формальне створення громади з правами на землю і забудову – невідомо.

У 18-19 століттях, за часів польського, а потім австрійського панування, рабини Збаража були відомі своїм вченням і своїми працями у цілому регіоні. Однак, паралельно у 19 столітті Збараж також був одним із центрів для відомих прихильників Гаскали, відомого як інтелектуальний рух єврейського Просвітництва. У «Сефер Збараж» зазначається, що серед маскілім у Збаражі були «представники вільних професій: юристи, лікарі, інженери, ветеринари, аптекарі, вищі державні та міські чиновники, службовці різних місцевих установ і навіть суддя-єврей».


Австрійський кадастровий план Збаража 1830 року, на якому зображено центральну частину міста з ринковою площею в центрі ліворуч та історичним замком у нижньому правому куті. Серед об'єктів єврейської громади - Велика синагога на захід від площі (обведена червоним кольором) та оригінальне («старе») кладовище на північ від центру міста (обведене синім кольором).
Джерело: DATO та Gesher Galicia.


Недатована фотографія класу єврейської школи «Хінух» у Збаражі.
Джерело: Сефер Збараж, с.36.
Хоча рання історія єврейської громади міста залишається невідомою, до кінця 19 століття єврейське населення Збаража у 1880 році складало 3768 з 8062 мешканців (47%), хоча, згідно з австрійськими переписами, у 1900 році, їхня кількість зменшилася до 2896 з 8310 мешканців (35%). Після Першої світової війни, за переписом 1921 року, в Другій Речі Посполитій, єврейське населення залишалося чисельним, незважаючи на наслідки війни: 2982 євреї з 8409 містян (35%). Протягом цього періоду три основні етнорелігійні групи міста: українці з назвою (русини), поляки (включаючи польських римо-католиків та українських греко-католиків) та євреї залишалися приблизно однаковими за чисельністю. Скупі історичні дані та вцілілі будівлі вказують на те, що євреї Збаража мешкали у різних частинах міста. Однак релігійні, набожні юдеї проживали у дільниці на захід від Ринкової площі (біля Великої синагоги).


Сіоністська асоціація допомоги жінкам «Допомога» у Збаражі. Джерело: Сефер Збараж, с.33.
«Сефер Збараж» описує розвиток соціального та економічного життя і пожвавлення діяльності єврейської громади на початку 20-го століття. До 1907 року в місті діяв навчальний заклад «Хінух», який проводив свої заняття після уроків у польських державних школах. Тут навчалося понад 500 єврейських дітей з родин, пов'язаних з усіма єврейськими релігійними течіями, вивчаючи іврит та низку інших предметів. Під час Першої світової війни Асоціація «Єгуда Га-леві» заснувала у місті школу івриту та публічні бібліотеки, а також створила драматичну трупу. Окрім великих шкіл, знайомити дітей з єврейською мовою та культурою продовжували маленькі хедери.


Недатоване фото молодіжної сіоністської групи «Гашомер Гацаїр» у Збаражі.
Джерело: Сефер Збараж, с.30.
Для допомоги у відновленні після руйнувань Першої світової війни були створені єврейські громадські комітети допомоги, а також спілки взаємодопомоги та благодійні фонди для надання невеликих позик. У 1930 році в Збаражі був створений єврейський банк. Політична активність і єврейський виборчий рух також зростали та розвивалися, як відповідь на високі податки і торгові обмеження. Незважаючи на дуже обмежене представництво євреїв у місцевому самоврядуванні, саме єврей був обраний мером міста в 1931 році. Також у міжвоєнний період у Збаражі активізувався сіоністський рух. У 1917 році було засновано філію молодіжної організації «Га-шомер Га-цаїр» («Молодий страж»), а в наступні роки виникло багато інших молодіжних та робітничих груп («Ґордонія», «Га-шомер Га-даті», «Аківа», «Бейтар», «Поалей Ціон» та ін.). У 1920-х роках частина збаразької молоді емігрувала до підмандатної Палестини, яка тоді перебувала під владою Великої Британії.


Велика синагога Збаража після спалення під час німецької окупації.
Джерело: Яд Вашем, з родинної колекції Елізи Пенцер.
Вторгнення Німеччини до Польщі у 1939 році та майже одночасна окупація східної Польщі (включно зі Збаражем) Радянським Союзом не одразу поставили під загрозу єврейську громаду міста. Хоча кілька тисяч євреїв із західної Польщі вже втекли від німців і оселилися у Збаражі та його околицях як біженці. Енциклопедія таборів і гетто USHMM повідомляє, що німецька окупація Збаража почалася 4 липня 1941 року. Їй передували кілька днів антиєврейського насильства, включаючи вбивства і спалення двох синагог. Пізніше німецька влада створила у місті юденрат, запровадила носіння нарукавних пов'язок з зіркою Давида і заборонила євреям виїжджати за межі міста. Ці обмеження супроводжувалися іншими агресивними діями та зловживаннями. У 6 вересня 1941року близько 70 єврейських інтелектуалів були розстріляні в Луб'янецькому лісі на схід від Збаража і поховані в ямах, які вони самі собі попередньо викопали. Усіх здорових чоловіків міста примушували до рабської праці на будівництві залізниць та доріг.

Упродовж серпня-листопада 1942 року місцевих євреїв – від кількох сотень до тисячі збирали під час чотирьох спланованих акцій. Декого розстрілювали на місці, а переважну більшість – депортували до Белжеця (загалом чотири т. зв. «транспорти» вивезли на вірну смерть у газових камерах близько 3000 осіб). Декого з місцевих євреїв відправляли також до Янівського табору у Львові.

Нарукавна пов'язка, яку змушений був носити єврей із Збаража під час німецької окупації. Джерело: Національний заповідник «Замки Тернопілля», фото Тетяни Федорів.
Наприкінці жовтня, а офіційно 10 листопада 1942 року, у західній частині міста було створено відкрите, але добре охоронюване єврейське гетто (охоплювало сучасні вулиці: Шолом Алейхема, Січових Стрільців та Якова Чайки), де панували голод і смерть від інфекційних хвороб. У листопаді, до нього також були переселені євреї з навколишніх населених пунктів.

У квітні 1943 року понад 1000 євреїв з гетто були розстріляні поблизу залізничного вокзалу Збаража, на території нафтобази (т. зв. «Нєфтєстрой»). 8 червня 1943 року гетто було ліквідовано, в результаті чого загинули кілька сотень місцевих євреїв. Десять днів потому близько 150 євреїв, які втекли під час ліквідації та попередніх акцій, були схоплені і вбиті в лісі, за сім кілометрів від міста. За оцінками, лише близько 60 євреїв із 5000, які мешкали у Збаражі станом на липень 1941 року, пережили війну. А також ряд інших уцілілих, які виїхали з міста до ліквідації гетто і яким вдалося врятуватися самостійно або завдяки допомозі місцевих неєвреїв.

Уродженка Збаража – письменниця Іда Фінк, яка втекла з гетто зі своєю сестрою восени 1942 року, вижила завдяки фальшивим документам та допомозі небайдужих. Вона описала свій досвід виживання у збірці оповідань «Клаптик часу» та романі «Подорож», відзначених багатьма літературними нагородами.


Два види колишньої Збаразької Великої синагоги як частини заводу, у 1993 та 2015 роках.
Джерела: Центр єврейського мистецтва та Тетяна Федорів.
Деякі пам’ятки довоєнного єврейського життя збереглися у Збаражі і до сьогодні. Немає жодного надійного джерела, котре б стосувалося будівництва першої синагоги у Збаражі або інших синагог. Сьогодні у місті можна побачити «Велику» синагогу, яка знаходиться неподалік від центру. Правдоподібно, до Другої світової війни, у Збаражі, як і в інших містах Галичини та міжвоєнної Польщі, синагог мало бути декілька, аби вони служили різним єврейським релігійним течіям і групам, що мешкали в місті. Перша будівля, ймовірно, була дерев'яною; часто фігурує дата її будівництва 1537 рік (на даний час не підтверджена жодним документом). Імовірно, вона була пошкоджена під час облоги Збаража військами Богдана Хмельницького у 1649 році, відбудована, а потім спалена у 1675 році турецькими військами. Нова реконструкція синагоги була зафіксована незабаром після цього, а подальші ремонти і нове будівництво були зафіксовані у 1755 році, наприкінці 19 століття і після Першої світової війни (знову ж таки, ймовірно, через воєнні пошкодження).

Коли було збудовано першу муровану синагогу міста – невідомо. Можливо, в епоху жвавого будівництва християнських церков і монастирів (у 17-му і особливо 18-му століттях). Про те, що синагога вже була мурованою, потужною будівлею на час австрійського землеустрою Збаража 1830 року, вказує рожевий колір її позначки на кадастровій карті. Під час Другої світової війни будівля синагоги була підпалена майже одразу після вступу німецьких окупаційних військ. Після війни будівлю було ретельно відремонтовано і перетворено на склад; споруда була включена до будівель місцевого заводу продтоварів. На даний час будівля синагоги перебуває у складі діючого місцевого лікеро-горілчаного заводу, доступу до неї немає.


Колишня будівля Збаразького кагалу (ліворуч) у 2017 році. Джерело: Тетяна Федорів.
У Збаражі збереглося ще кілька колишніх єврейських будівель, деякі з них задокументовані істориком Тетяною Федорів. Чи не найпершою серед них є будівля довоєнного кагалу – громадського та культурного осередку місцевої єврейської громади. Пам’ятка розташована на колишній ринковій площі, знаходиться у приватній власності і неухильно руйнується. Серед інших будівель, які згадуються в дослідженнях і публікаціях Т. Федорів: будинок та фотоательє Якуба Ґлассмана (перебудований після війни), лазня (нині магазини і склад), пральня Райценбаума (нині в руїнах), пекарня Сендера (нині в руїнах), а також житлові будинки кількох видатних городян, де нині знаходиться міське архітектурно-планувальне бюро (будинок Сальо Шмаюка), житловий багатоквартирний будинок (будинок Вайнзафта) і особняк Шпайзера, де зараз діє Музей російсько-української війни.

Про єврейські кладовища Збаража


Територія дитячого садка, яка зараз займає простір старого єврейського кладовища у Збаражі, 2017 рік. Джерело: ЄСР.
До Другої світової війни у Збаражі було два єврейські кладовища. Невідомо, коли було засновано перше або «старе» кладовище, що знаходилося на північ від центру Збаража, за координатами GPS 49.6698 25.7748. У різних краєзнавчих матеріалах та енциклопедіях вказано рік його заснування – 1510. Однак, підтвердження цієї дати у джерелах ми на знаходимо. Правдоподібно, як і в інших містах регіону, цвинтар почав діяти, коли була збудована перша синагога на рубежі 16-17 століть. Найраніша документальна згадка про «старий» єврейський цвинтар у Збаражі датується тільки 1744 роком. Далі цвинтар з'являється на кадастровій карті 1830 року, взятій з австрійського землеустрою. Він позначений типовими трикутниками, що представляють мацеви, і зеленим кольором, що вказує на трав'янистий ландшафт. Кладовище, площею понад 2 га, було великим і до кінця 19 століття або раніше було оточене високим потинькованим муром з арочним в'їздом з боку дороги. Незважаючи на свій розмір, на початку 20-го століття цвинтар був заповнений похованнями і закритий. Місцеві жителі називали це місце «окописько» або «кіркут» - поширені нейтральні польські терміни для позначення нехристиянських місць поховань.

Під час Другої світової війни та нацистської окупації Збаража, наприкінці літа – на початку осені 1942 року майже всі мацеви з кладовища були розбиті і вивезені. Їх було використано для укріплення дорожнього покриття шляху зі Збаража до села Чернихівці. Після війни місцеві діти гралися серед небагатьох мацев, що ще залишалися на цвинтарі. Згодом радянська влада розібрала решту надгробків, і використала їх як будівельний матеріал для будівництва корівників у місцевому колгоспі. У 1960-х роках кладовище було зрівняне з землею, а на його місці було збудовано дитячий садок «Сонечко» (відкритий на початку 1968 року) і побутовий комбінат «Берізка». Зараз не залишилося жодних видимих слідів його первісного призначення і використання.


Дві фотографії старого єврейського кладовища Збаража, зроблені взимку 1916 року (під час Першої світової війни).
Джерело: August Thiry через JewishGen KehilaLinks Zbaraż.


Австрійська кадастрова карта, складена на основі земельного обстеження 1830 року, знову показує перше (або «старе») єврейське кладовище у Збаражі (обведене синім кольором), а також місце майбутнього другого (або «нового») єврейського кладовища
(обведене фіолетовим кольором). Джерело: DATO та Gesher Galicia.
Місцеві краєзнавці, на основі вцілілих надгробків, датують друге або «нове» єврейське кладовище 1905 роком. За спогадами старожилів Збаража: останнє поховання на цвинтарі відбулося у 1966 або 1967 році. Однак, фактично це нічим не підтверджено і надгробка з таким датування не знайдено. Найбільш пізня епітафія, на вцілілих надгробках, датована 1947 роком.

«Новий» єврейський цвинтар розташований дещо далі від центру міста, аніж було старе кладовище. Однак на тій самій центральній вулиці міста – М. Грушевського, де також знаходяться старе і нове християнські кладовища Збаража, за координатами GPS 49.6742 25.7633. На земельному плані 1830 р., звісно, не показано нового кладовища, але ділянку сільськогосподарських земель, на якій його було закладено, можна побачити на кадастровій карті. Тут у витязі, що ідентифікує обидва місця розташування єврейських кладовищ у Збаражі, його можна побачити.


Фрагмент польської військової топографічної карти 1939 року, на якій показано старе єврейське кладовище у Збаражі (обведене синім кольором) і нове єврейське кладовище, яке на той час перебувало в експлуатації (обведене фіолетовим кольором). Джерело: Картографічний архів WIG.
Обидва єврейські кладовища у Збаражі зображені на польській військовій топографічній карті 1939 року масштабу 1:25 000, виданій Військовим інститутом географії (Wojskowy Instytut Geograficzny, WIG) на основі зйомки 1938 року. На карті WIG християнське кладовище позначене полем хрестів, а єврейське – полем з літерою «T», що, можливо, вказує на пласку або округлу форму верхівки більшості мацев.

Новий єврейський цвинтар у Збаражі займає площу приблизно 1,5 га. Кладовище лише частково було зруйноване під час німецької окупації та дещо розібране в пізніший радянський період. Через відсутність єврейської громади міста, до 2014 терен цвинтаря був занедбаним та захаращеним.


Ворота і частина огорожі, встановлені ESJF на новому єврейському кладовищі в Збаражі, вид у 2020 році. Джерело: ЄСР.
Увага до кладовища з боку громадських активістів та захисників спадщини значно зросла всередині 2010-х років. У 2014 році, з ініціативи мера Збаража Романа Полікровського, були організовані та проведені роботи з благоустрою «нового» єврейського цвинтаря. Це зробило його терен доступним для відвідувачів та уможливило роботу з його документування.

Наприкінці 2018 року Європейська ініціатива єврейських кладовищ ESJF встановила огорожу з каменю та металу по периметру місцевого єврейського кладовища та позначила його межі. У 2022 році тут встановили двомовний українсько-англійський інформаційний стенд, щоб розповісти про історичний та культурний контекст кладовища та єврейської громади, якій воно служило.

З 2019 року, у рамках освітньої програми ESJF та у співпраці з істориком Тетяною Федорів, це місце також слугує навчальним майданчиком для українських освітян, громадських активістів та захисників спадщини щодо використання історичних єврейських кладовищ для міжкультурного порозуміння та поцінування.


Кілька багато прикрашених різьблених мацев на новому єврейському кладовищі у Збаражі, 2017 рік. Джерело: ЄСР.
Дослідження на місці показують, що кладовище умовно поділене на дві секції, за датами поховань – на стару і нову. Більш рання і менша секція включає могили, датовані епохою Габсбургів, тобто від 1905 року до приблизно після закінчення Першої світової війни; епітафії на цих мацевах переважно на івриті, але деякі з них містять також німецькомовний текст. Поховання на більшій і пізнішій ділянці датуються польською міжвоєнною епохою (а деякі - кінцем Другої світової війни), з епітафіями знову ж таки на івриті, але багато з них також мають короткий текст польською. Поки не знайдено жодних документів про кладовище. Однак, на місці, станом на 2019 рік вдалося зафіксувати понад 175 різьблених надгробків з вапняку та пісковику, які здебільшого стоять вертикально і перебувають у доброму стані. На додаток до традиційних хвалебних епітафій, багато надгробків мають вишукане фігурне різьблення з широким спектром єврейських символів, як класичних, так і незвичайних, включно з деякими складними рослинними візерунками.


Невеликий зразок надгробків на новому єврейському кладовищі Збаража у сутінках 2020 року. Джерело: ЄСР.
Про проект документування єврейських надгробків Збаража


Тетяна Федорів веде шкільний урок на новому єврейському кладовищі у Збаражі. Джерело: ESJF.
Усі фотографії надгробків у базі даних були зроблені Тетяною Федорів у 2017-2024 роках; вона також зробила переклад вцілілих епітафій з івриту, німецької та польської українською мовою (англійські переклади для бази даних надали Джей Осборн, Марла Раучер Осборн та інші). Тетяна Федорів – краєзнавиця зі Збаража, за освітою вчитель історії та правознавства, закінчила Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. Також закінчила однорічну Стипендіальну Програму Уряду Польщі для Молодих Науковців при Ягеллонському університеті у Кракові та Міжнародну Міждисциплінарну Сертифікатну програму з юдаїки. Наразі працює у відділі туризму та охорони культурної спадщини Управління економіки та інвестицій Збаразької міської ради. Окрім каталогізації вцілілих надгробків з «нового» єврейського кладовища у Збаражі для їхньої публікації у книжці «Нариси до історії євреїв Збаража: «Новий» єврейський цвинтар міста», краєзнавиця також інтерпретувала та проаналізувала дані, виявлені в епітафіях, щоб сформувати ширшу та взаємопов'язану картину життя єврейської громади Збаража на початку 20 століття.


Скріншот інтерактивної карти пам'яті нового єврейського кладовища у Збаражі.
Джерело: Foundation for Jewish Heritage.
У рамках проєкту «Deep Dive» у співпраці з Фондом єврейської спадщини та його партнерськими установами ESJF і «Центропа», Тетяна Федорів надала зображення і дослідила біографії понад 20 осіб, похованих на «новому» єврейському кладовищі у Збаражі. Ці дані було вміщено на інтерактивній веб-карті кладовища, як прикладу можливого дослідження єврейських кладовищ як місць для відвідувачів.


Тетяна Федорів презентує свою нову книжкову серію у Збаразькій міській бібліотеці.
Джерело: Ірина Небесна.
Досліджуючи єврейське минуле Збаража, краєзнавиця опрацювала усі доступні метричні записи (про народження, шлюб і смерть) єврейської громади Збаража, які зараз зберігаються в Центральному архіві історичних актів у Варшаві (AGAD). Їх було упорядковано і опубліковано у чотиритомній серії у 2023 і 2024 роках. Працюючи з епітафіями на «новому» єврейському кладовищі, метричними записами, історичними газетними статтями, «Книгою Пам’яті Збаража», спогадами, архівами Яд Вашем, усними історіями та краєзнавчими матеріалами, а також низкою інших джерел, Тетяна Федорів зробила спробу проаналізувати та інтерпретувати історію єврейської громади Збаража для численних і різноманітних друкованих та інтернет-статей, а також для лекцій і презентацій на місцевих та міжнародних форумах.
Посилання/джерела